Пейзаж. Народне актуальне. Інтерв'ю

Інтерв'ю з кураторами проекту – Лідією Лихач та Павлом Гудімовим


Інтерв'юер: Поєднання в експозиції народного/наївного мистецтва з актуальним вже стало гарним тоном у світовій музейній практиці. Одним з головних завдань таких виставок є розширення аудиторії – з одного боку знайомство шанувальників традиційних видів мистецтва з сучасними експериментами, з іншого – відновлення інтересу до народного/класичного мистецтва та традиційного музею серед адептів актуальних практик. Я попросила кураторів проекту – Лідію Лихач, як спеціаліста з народного українського мистецтва, і Павла Гудімова, фахівця із сучасного мистецтва, прокоментувати, яким цей досвід виявися для них особисто.

Павло Гудімов: Перед початком роботи над першою частиною проекту Народне актуальне. Портрет я почув від Ліди Лихач практично ті самі зауваження, що існують і в ситуації з сучасним мистецтвом. Більшість аудиторії традиційно налаштовані і не сприймають сучасне мистецтво. Те саме було озвучене про наївне мистецтво: далеко не всі, особливо художники, сприймають наїв чи народні картини як мистецтво, більше – як щось близьке до декоративно-ужиткових речей.

І на самому початку, коли ми зробили експозицію Портрету, ми були здивовані. Було таке враження, що блискавки били у приміщенні. Ми відчували себе ніби зайвими, бо картини між собою вже самі почали вести діалог. Все це нагадувало фантастичні фільми. Дійсно, нашими руками відбувалося розташування, підбирання, вивішування, ми аналізували ті зв'язки, але коли ми зробили експозицію, все, що ми обговорювали, набуло іншого змісту. Утворилося третє поле, яке виникло у такій взаємодії.

Лідія Лихач: Цей досвід проекту народне актуальне і для мене є надзвичайно цікавим. Найперше тим, що створює зовсім іншу якість мистецького простору навіть в одній виставковій експозиції, в якій поєднує і зіставляє різні фрагменти мистецької практики:

– захованої в далекому селі та інтегрованої в глобальний мистецький простір (Ганна Готвянська, Панас Ярмоленко//Артем Волокітін);

– успішної в передвоєнні 1930–40 роки діяльності полтавської «могучої кучки» малярів-кустарів і тандемів сучасних успішних мистців;

– неординарні творчі біографії і кар'єри мистців.

Мій досвід прямого діалогу з актуальним розпочинався зі створення альбому Наталки Гусар «Тягар невинності», що видрукуваний в Родоводі влітку 2009 року. Саме на сторінках цієї книги Наталка умістила свої праці, поряд з фольклорними мотивами чи наївними портретами, які вона відшукала завдяки Родоводу. Пізніше була перша виставка нашого з Павлом Гудімовим проекту Народне актуальне, хоча планували і говорили ми про це набагато раніше.

І: Пейзаж – вже другий проект з циклу Народне актуальне. Якою була реакція аудиторії: мистецтвознавців, музейників, просто любителів мистецтва на першу виставку – Портрет?

ЛЛ: Реакція була потужною. Майже всі коментарі були із захопленням, хоча багато відвідувачів залишалися на ґрунті своїх уподобань. Одним подобались наївні речі й визнавали, що картини сучасних мистців гарно виглядають на їхньому тлі, інші – навпаки: наївні картини не шкодять сучасним. Мені цікавіша реакція на експозицію як на цільний проект.

ПГ: Чим глибше людина до мистецтва, тим менше вона займається порівняннями: що колись було гарно, а сьогодні ніяк, чи колись – сумно, а сьогодні весело. Таких аналогій у людини, яка глибоко у цих процесах, немає. Мені сподобалась реакція музейників, які зрозуміли, що відбувається. Ці люди розбираються в тенденції міксування, вони вже розслабилися і не розставляють паркани скрізь: між кожним стилем, десятиліттям, напрямом. Але, звісно, була і частина аудиторії, яка просто не зрозуміла, що ми тут робимо, яка мета цього проекту.

І: В чому була причина цього нерозуміння – чи це була помилка експозиційна, або, можливо не вистачало текстів, чи подача матеріалу була неправильною? А, можливо, просто людина не хотіла сприймати такий проект?

ПГ: Важко залізти в голову кожного відвідувача, але особисто я досі задоволений експозицією. І домінанти були в залах, і кожен зал мав свій настрій, це дуже важливо. Експозиція дуже легко зробилася, хоча ми з Лідою маємо іноді протилежні бачення якихось речей. Я вважаю, що експозиція була розкішна, та взаємодія, той діалог зчитувався просто на льоту. І що цікаво, закордонні гості, з іншого ментального середовища, приходили на виставку і так само бачили цей діалог.

І: Важливою частиною подібних проектів є дослідження. Чи проводиться теоретичне осмислення діалогу народного та актуального? Планується видання мистецтвознавчих статей, каталогу проекту?

ПГ: Не йдеться тільки про візуально-декоративний бік цього проекту. Звісно, йдеться і про дослідження: і психологічні, й історичні. Мені дуже приємно, що на другій частині цього проекту приєднався до нас УЦНК «Музей Івана Гончара», і його директор Петро Гончар – і як художник, і як музейний працівник. Це також провокує певну взаємодію. Мало того, ми спеціально запрошуємо основних критиків на цей проект, і вони залюбки приходять. Але ж ми їх не просто так запрошуємо, ми ж хочемо певної участі, провокуємо це. І коли ми зможемо розкрити цю ідею повністю, я дійсно буду звертатися із проханням проаналізувати побачене з кількох боків. І я, і Лідія, ми з задоволенням приймемо навіть полярні точки зору. Але мене цікавить не тільки мистецтвознавство, а й історичний контекст, і психологічний. Особливо, коли йдеться про портрет, там – скрізь сама психологія.

ЛЛ: Дослідження мають бути щоденною працею. Ми зацікавлені, щоб історики культури, критики мистецтва аналізували і наш проект. Так, ми плануємо видрукувати каталог чи альбом проекту. І зацікавлені в постійній співпраці із мистецтвознавцями.

І: Експозицію першої виставки було побудовано на аналогіях, що Ви їх просліджували між конкретними роботами. Наскільки я знаю, виставку Пейзаж було зроблено на зовсім інших засадах. Чим це обумовлено, і з якими особливостями роботи з темою пейзажу ви мали справу?

ПГ: Перед початком роботи ми провели «брейнсторм», який дав нам напрям побудови експозиції. Прямі аналогії тут вже не проходять, тут вже зовсім різні тематики, навіть в найбільш наївному живописі. І шукати аналогії із сучасним мистецтвом тут виглядало би недоречним, притягнутим. З портретом, з обличчями, з характерами, ми можемо зібрати цілу сім'ю. З пейзажами ми відмовились від аналогії, але, звісно, прийоми взаємодії в експозиції нікуди не можуть подітися. І результатом того «брейнсторму» була основна теза – за сонцем. Ми проживаємо той день, від самого ранку практично до ночі.

І: В деяких роботах сучасних авторів сонця немає. Наприклад, в роботі Ігоря Яновича, яка практично є абстрактним мистецтвом, але там настільки чітко простежуються останні миті заходу сонця, що не виникає питання, чому така робота, інферативна, постпейзажна, потрапила у цей проект. Чи робота Тіберія Сільваши «Тіні», які є ілюстрацією звичайного дня. І таким чином, ми використовуємо роботи як музичний інструмент, для того щоб скласти ту пісню, цю музику одного дня.

Дуже мені подобається, як лягає робота Волокітіна. Цей пейзаж вже став класичним. Складається враження, що автор десь згори дивиться на той пейзаж і наділяє його іншим змістом, перетворюючи на розкиданий по землі одяг. Можна згадати роботу Юрія Пікуля, де зображено дуже похмурий день, зимовий чи пізньоосінній, де основну музику створює звичайний целофановий пакет, який зачепився на гілці. Без таких робіт не було б прив'язки до часу. І цей пакет є не тільки важливою ознакою часу, а й ознакою сучасного пейзажу: засміченого, міського.

Цього разу ви залучили у проекті роботи з колекції Музею Івана Гончара. Роль музеїв у проектах, подібних до Народного актуального, надзвичайно велика, але, на жаль, в Україні подібна співпраця практично не реалізується. Чи є одним із завдань проекту зрушення з мертвої точки цієї ситуації, чи цей досвід є одноразовим? Ви маєте плани подальшої співпраці з музеями не тільки в сенсі залучення робіт, а й, можливо, подальшого перенесення проекту у музейний простір?

ПГ: Дуже хотілося б продовжувати взаємодію з музеями. Музей має бути динамічною структурою і брати участь в іншій художній діяльності, яка відбувається. І особливо коли музей співпрацює з арт-центром, це дає дещо абсолютно нове, з іншим настроєм.

ЛЛ: Ми запросили до співпраці над експозицією Пейзаж Музей Івана Гончара з тієї простої причини, що їхня колекція найсильніша, і найцікавіші осмислення відбуваються в стінах саме цієї інституції. І за кожне зауваження до проекту чи підказку Петра Гончара, директора музею, годилося б виписувати гонорари, оскільки вони суттєві і креативні.

Ми вже говорили, що наш кураторський проект Народне актуальне має складатися з чотирьох виставок в стінах Я Галерея і їх ми трактуємо як лабораторію для створення більшого проекту. Хотілося б, щоб цей великий проект отримав своє експозиційне життя в музеях України. А для цього, як пишуть розумні книжки, потрібно багато працювати.

Записала Марія Миценко

20.09.2023 – 11.10.2023
Виставка Львів Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17
20.09.2023 – 19.11.2023
Виставка Київ Я Галерея
20.09.2023 – 26.11.2023
Виставка Львів Артцентр Павла Гудімова Я Галерея, вул. Шота Руставелі, 8
28.02.2024 – 28.04.2024
Виставка Київ Я Галерея Київ. вул. Хорива 49Б
20.12.2023 – 25.02.2024
Виставка Київ Ya Gallery Kyiv, вул. Хорива 49Б
01.12.2023 – 04.02.2024
Виставка Львів Площа Соборна 9
30.11.2023 – 11.02.2024
Виставка Львів Шота Руставелі 8, другий поверх
22.11.2023 – 17.12.2023
Виставка Київ Ya Gallery Kyiv, вул. Хорива 49Б
26.09.2023 – 19.11.2023
Виставка Львів Площа Соборна 9
12.09.2023 – 04.11.2023
Виставка Львів Сенсотека, вулиця Уласа Самчука, 22
18.08.2023 – 18.08.2024
Виставка Львів Стрийський парк